| «Зупинимо СНІД разом!» Твоя рука надії, мов той круг, Підтримує мене на хвилях долі, Що сипле, наче в рану дрібку солі, В мої сліди майбутні. Ти мій друг! Кричить душа і мліє серця стук; Як в інії – буття-гілки в полоні; Від болю вже потріскалися скроні. В тобі лише, мій друже, щирий звук. Життя вже ледь жевріє від недуг. СНІД умертвляє всі живі надії, На вітер спопеливши усі мрії. В своїй руці тримаєш ти мій дух.
Скільки б про СНІД не писали і не говорили, чомусь кожен з нас вважає, що ця хвороба існує деінде, тільки не поруч нас – не в моєму місті чи селі, не в моїй області, не в моїй країні. Проте статистика річ уперта: Україна входить в п’ятірку у світі за темпами поширення цієї хвороби і перше – у Європі, кількість українців, які живуть з ВІЛ/СНІДом, сягає більше 100 тисяч чоловік, серед них понад 10 тисяч – діти. Щодня ВІЛ-інфекція вражає близько 40 громадян країни, 8 – вмирає від СНІДу, а кожен сотий – ВІЛ-інфікований. 1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом, день солідарності в боротьбі з цією хворобою і з тими, хто заражений вірусом. Цього дня в коледжі Чернівецького національного університету ім. Ю.Федькович відбулася інформаційно-просвітницька акція «Зупинимо СНІД разом!», спрямована на протидію поширення ВІЛ/СНІДу та толерантне ставлення до людей, інфікованих вірусом імунодефіциту. Організатори заходу: Морозевич Юлія Дмитрівна та Колотило Інна Леонідівна (викладачі біології та екології). Студенти коледжу прийняли активну участь в конкурсі стінгазет, присвячених проблемі захворювання, залучили до акції усіх небайдужих – студентів, викладачів, співробітників коледжу, які прикріпили до одягу червону стрічку як символ солідарності з ВІЛ-позитивними та хворими на СНІД людей. Завершилася акція виховним заходом у вигляді прес-конференції з «експертами» роль яких грали студенти, які прийняли участь в обговорені питання ВІЛ/СНІД, а саме: Тому наше завдання – зробити значний внесок у формування здорової нації, адже молодь – наше майбутнє. Пам’ятаймо про те, що ВІЛ-позитивним людям потрібне нормальне повноцінне спілкування, звичайні людські стосунки. Вони мають відчувати, що суспільство не відвернулося від них. Знайшовши підтримку, багато цих людей переосмислюють своє життя і знайдуть нові сили для боротьби з недугою. Тож нині ми прагнемо довести особам, котрі залишилися з цією хворобою віч-на-віч, що вони не самі. Борімося разом!!!
|
